Одна жінка якось сказала мені:

«Я довіряла чоловікові, а він зрадив мене. Як тепер узагалі можна комусь довіряти?»

І це болить.
Бо я теж там була.

Але знаєш, що я їй відповіла (і собі нагадую постійно)?

Довіряти комусь і вірити в когось – це різні речі.

Довіра – це усвідомлення. Віра – це іноді ілюзія.

Довіра – це коли ти кажеш:

«Я знаю, що ти – людина. Ти можеш помилятись. Але я все одно відчуваю себе в безпеці поруч».

Віра – це коли ми ідеалізуємо.
Бачимо лише найкраще.
Очікуємо досконалості.
А потім – боляче, коли ілюзія розбивається.

Але давай чесно – як часто ми робимо це із собою?

Поглянь у дзеркало.

Ми хочемо довіряти іншим…
Але скільки разів ти казала собі:

• “Почну нове життя з понеділка”.
• “Цього разу точно буду ходити в зал”.
• “На вихідних просто відпочину”.

І… не робила цього?

Можеш чесно сказати, що довіряєш собі на 100%?

Більшість із нас – ні. І це не соромно. Це – точка опори.

Довіра – не про наївність.

Віра – не про рожеві окуляри.

Люди нас підводитимуть.
Ми самі себе підводитимемо.
Але рішення – не в тому, щоб закритися.

Рішення – у тому, щоб створити нову якість довіри:
М’яку, усвідомлену, з кордонами.

То що ж робити?

1. Почни з малого. Дотримуйся маленьких обіцянок собі. Пий воду. Скажи “ні”, коли маєш на увазі “ні”.
2. Вір – але в міру. Вір у людей, але не закривай очі на реальність.
3. Не віддавай свою правду іншим. Стань собі опорою. Не шукай зовнішнього якоря.

Довіра в міру – це любов до себе у дії.

Нам не треба ставати жорсткими чи холодними.
Ми тут, щоб любити – розумно.
Вірити в людей, але з відкритими очима.
І перш за все – вірити в себе.

Тож наступного разу, коли скажеш:
«Я довірилась – і мене зрадили…»
запитай себе:
«Я довірилась мудро? Чи була я собі опорою?»

Ось де починається справжнє зцілення.

З любов’ю і м’якістю –
твоя внутрішня подруга, яка вірить у тебе.